“Перемога”, № 22, 2011 р.

Завод відроджується – і це добра ознака

Погодьмося, усвідомлювати, що в непростому сучасному світі, де негатив часто-густо превалює над позитивом, все-таки знаходиться місце для другої частини “терезів”, - дуже відрадно. Живучи в одному адміністративно-територіальному просторі, фастівчани завжди чутливо реагують на ситуацію в тому чи іншому трудовому колективі. Адже свого часу самі працювали на підприємстві. А тепер, можливо, діти чи онуки, хтось із сусідів, чи знайомих знайшов там роботу. Тож цілком природна річ, цікавість, завжди допомагає бути в курсі новин і в широкому форматі, і стосовно перипетій конкретного колективу.

 

Щодо роботи ПАТ “Факел” (таку назву має завод після проведення цьогорічних зборів акціонерів), колись одного з потужних промислових підприємств Фастова, то і він не є винятком із правил щодо інтересу до його життєдіяльності.

 

“Дорожна карта” – цей вислів часто повторюється у суспільному чи державному політикумі, діловому лексиконі. А чи можна було це конкретно застосувати у параметрах нашого зацікавленого перебування на заводі з метою одержання якомога повнішої інформації про його проблеми та перспективи? Справді, зачинених дверей за сімома печатками чи заборонених зон для всевидячого фотооб'єктива ніхто й не шукав. Тим більше, що адміністрація заводу люб'язно забезпечила вільне пересування “дорожньою картою”.

 

Передусім, привернули нашу пильну  увагу роботи з благоустрою, що само по собі є хорошою ознакою. Адже чистота і порядок, зелені насадження, квітники є обов'язковою умовою позитивного враження про будь-який об'єкт. Граблі, лопати в руках заводчан свідчили – тут немає байдужих до вигляду прилеглої території. І не останнє слово, як нам стало відомо, належить спеціалісту-дизайнеру. Тож і кінцевий результат благоустрою із естетично-модерними пропозиціями дизайнера, безсумнівно, є важливим штрихом до турботи дирекції, всіх заводчан про культуру виробництва.

 

Тут закладено міні-парк: хвойні дерева, декоративні верби, берізки, липи, бузок – в усій красі чарують зелені друзі, їх урізноманітнюють геометричної форми клумби, альпійські гірки.

 

На першому поверсі адміністративного приміщення для відвідувачів розгорнуто інформаційний стенд. Так що відповідну картину, що розкриває потенціал заводу, можна мати, познайомившись із таким своєрідним посередником.

 

У цьому ж контексті можна говорити і про те, що в одному із цехів для забезпечення тепла в зимовий період раціоналізатори встановили спеціальний обігрівач. Як Фоми невіруючі, ми перевірили дію обладнання на предмет теплового комфорту, підійшовши ближче. І наяву переконалися, що це хороша альтернатива каміну. Щоправда, лише у специфічно-виробничих умовах. Так що в холодну пору року є де зігрітися робітникам, спеціалістам. Бо низька температура, за висновками медиків, негативно впливає на продуктивність праці, пригальмовуючи рецептори, енергію людини.

 

Перебуваючи на заводі, керуючись інтригуючою формулою: “Хто є хто?” у розгалуженому виробничому господарстві, ми познайомилися і з роботою диспетчерської служби. Зокрема, у функції досвідченого диспетчера Зої Григорівни Нестеренко входять невідкладні питання забезпечення робітників всім необхідним для виготовлення того чи іншого замовлення. А якщо сказати, що її біографія пов'язана із заводом не сьогодні і не вчора, то стане цілком зрозумілим, що жінка знає таку скрупульозну і відповідальну роботу, як свої п'ять пальців.

 

Як і для кожного виробничника, для неї не солодким видався час, коли завод перебував у  “безробітному” стані, люди нервували. Не одержуючи заробітну плату, у пошуках хліба насущного, латання дір у сімейному бюджеті, у жорстких перипетіях за виживання кваліфіковані робітники їздили до столиці, не відмовлялися від виконання ремонтно-будівельних послуг. Хоча кожен із них, за власним визнанням, не полишав надії повернутися на завод, керуючись оптимістичним девізом української поетеси Лесі Українки: “Без надії сподіваюсь”.

 

Тепер, коли ситуація на підприємстві стабілізується, коли покінчено із боргами, робітники, які не з власної волі кидали завод, розповідають швидше не про вчорашній день із присмаком гіркоти і болю, а налаштовані на реалізацію професійно-виробничих навичок, на виконання замовлень.

 

- Зараз ми зітхнули з полегшенням, вдячні керівництву заводу за те, що відновило виробництво, дало нам надію на заробіток, - ділиться радістю наша співрозмовниця, багатозначно натякаючи на те, що зайвого часу для розмов у неї немає, в цеху чекають робітники на деталі. І нам, відверто кажучи, у подібному відвертому зізнанні недаремно почулося те, що робітники дорожать часом, знаючи, що під лежачий камінь вода не тече. Тож і фотокореспонденту із всюдисущим об'єктивом апарату і кореспонденту із записником не залишилося нічого іншого, як добровільно, а не примусово, перебазуватися в інші заводські підрозділи.

Робітничі професії – затребувані, потрібні

Знайомлячись із роботою підприємства, намагалися почути, що називається, з перших вуст, оцінку ситуації на виробництві, характерні тенденції. І одержали масу вражень від діалогів, бліц-інтерв'ю із співрозмовниками, яким не відмовиш у щирості.

 

Крім того, за будь-яких обставин не виключається й інтерес до того, чи приживеться тут молода зміна, чи є зв'язок  у форматі  “батьки-діти”, маються на увазі трудові дистанції. А під час чергової розмови із нашими візаві просто пофортунило на знайомство із братами Циганковими – Олегом і Віталієм, які працюють газоелектрозварниками.

 

Красиві, приязні молоді чоловіки випромінювали симпатію, впевненість. Дивлячись на приємні обличчя, мимоволі порівнюючи їх із хваленими-перехваленими зарубіжними акторами, від яких у незрозумілому захваті багато сучасних жінок із так званої еліти, подумалось: “Якби цих гарних , спортивної статури молодців показати з екрану, фастівські красені склали б гідну конкуренцію глянцево-макіяжним образам”.

 

Вони виявилися хорошими співрозмовниками. Тож у процесі відверто-задушевної бесіди з'ясувалося, що брати-близнюки навчалися в ЗОШ №7, здобули спеціальність у місцевому професійно-технічному училищі, одружені (пощастило жінкам), виховують по двоє діток. Їхній батько, Петро Петрович, працював на заводі “Червоний Жовтень”, тож хлопці зробили свій внесок, мабуть, орієнтуючись на хрестоматійно-віршовану пораду: “Я б у робітники пішов, хай мене навчать”. Тут і стало в пригоді навчання у Фастівькому ПТУ, де на той час майстром працював Олег Іванович Семенченко (нині він – бригадир газоелектрозварників).

 

Хлопцям, як і їхнім ровесникам, безперечно, пофортунило на такого вмілого, доброзичливого наставника, який допоміг в опануванні робітничої професії. І доля завела їх на “Факел”, підтверджуючи відоме прислів'я: “Гора з горою не сходяться…, а людина з людиною - завжди”.

 

Паралельно треба сказати, що сьогодні попит на робітничі професії, не залишаючи їх на задвірках жорстких ринкових реформ, не лише на цьому підприємстві, збільшується. У засобах масової інформації оприлюднені оголошення про набір такої категорії кадрів, без якої не обходиться сучасне виробництво. Хоч не менш запитувані нині, хай і з іншої “опери”, менеджери, ділери, візажисти. Так що, як добра ознака тенденцій в організації виробництва продукції для газотранспортної системи, яку випускає завод, зараз, у конкретних виробничих ситуаціях та потребах, домінують саме робітничі професії.

Продукція підприємства не потребує реклами, її знають у багатьох країнах світу

Леонід Павлович Машляківський, виконавчий директор, коментуючи ситуацію із кадровим забезпеченням, на що покладаються особливі надії із розрахунку на збільшення замовлень на виробництво газовикористовуючої апаратури, буквально “по полицях” розклав, що й до чого.

 

У зв'язку із початком модернізації газотранспортної системи України одержали значне замовлення від ДК “Укртрансгаз”.

 

- Також є замовлення на виготовлення продукції від найближчих наших сусідів із Росії, адже традиційно вони були нашими постійними партнерами, хоча маємо інформацію, що аналогічне виробництво налагоджується і в Росії. Проте й від фастівського газовикористовуючого обладнання не відмовляються, і це для нас – плюс, - говорить Л.П. Машляківський, не приховуючи задоволення.

 

Бо хто-хто, а досвідчений виробничник, у якого за плечима не один рік роботи на керівних посадах на заводі “Червоний Жовтень” і вже сім років на “Факелі” , як ніхто інший знає, як шукати і знаходити замовників в умовах конкуренції, що в сучасному бізнесово-підприємницькому світі істотно змінено критерії ділового партнерства. Разом з тим, говорить наш співрозмовник, це і дає певні уроки у забезпеченні ефективності двосторонніх зв’язків. Тим більше, що реклами місцева продукція не потребує.

   

Досить сказати, що вона експлуатується у різних кліматичних умовах, має репутацію надійного, високоякісного й ефективного обладнання. В якості позитивних характеристик і широкої географії поставок підприємства можна аргументувати й такими прикладами, як розширення асортименту продукції, впровадження у виробництво передових енергозберігаючих технологій.

 

- У низці наших ділових партнерів є також і замовники із Казахстану, Азербайджану, Туркменистану, Білорусії, - доповнює розповідь про міжнародні зв'язки фастівського підприємства наш співрозмовник.

 

Більш вагомо і зримо можна проілюструвати сучасні потенційні можливості заводу, що випустив перші зразки газомазутного пальникового обладнання і газовикористовуючої апаратури у 1982 році (неважко підрахувати, що на горизонті –     30-річчя з часу заснування підприємства), ще й скрупульозно – арифметичним переліком продукції. Це – обладнання для газотранспортної системи, пальникові прилади, ємнісне, теплообмінне, пічне, газобалонне, опалювальне обладнання. А логічно доповнюється цей список і тим, що підприємство бере на себе також і виготовлення автозаправочних станцій та автономних систем газопостачання.

На підприємстві немає слабких ланок

Конструкторське бюро – як сьогодні працює цей авангардний підрозділ підприємства (не зменшуючи, звичайно, важливість інших виробничих структур)? Чи збільшилося останнім часом навантаження на кадри із розрахунку на те, що фахівцям потрібно враховувати специфіку того чи іншого замовлення на обладнання для газотранспортної системи? Паралельно при цьому ж конструкторські ідеї та розробки повинні ефективно працювати на підвищення ефективності виробництва, якості продукції, розширення асортименту обладнання, підвищення надійності і безпеки експлуатації, впровадження у виробництво передових енергозберігаючих технологій.

 

Маючи як провідні орієнтири такі компоненти у повсякденній роботі, конструктори, як  “мозковий центр” підприємства, завжди налаштовані на пошук оптимальних підходів для виготовлення того чи іншого  замовлення  на стадії конструювання, що можна ототожнити із популярними рядками: “Спокій тільки сниться”.

 

Побувавши у бюро “святая святих” заводу, відразу ж потрапляєш у атмосферу зайнятості колективу: екрани кожного комп'ютера показують пошук варіантів, прийнятних для конкретного обладнання. Нам ледь вдалося умовити працівників бюро сфотографуватися на пам'ять. Мотивація цього була проста і зрозуміла: і люди скромні, не звиклі до реклами, і часу – обмаль.

 

Та врешті-решт завдяки об’єктиву фотокореспондента було зафіксовано кадри конструкторів Сергія Петровича Бондарчука, Андрія Олександровича Максименюк, Тамари Григорівни Максименюк, Олексія Авдійовича Гребініченка, Олександра Володимировича Сенчілова, Наталії Олексіївни Синяківської, Вікторії Євгенівни Миколаєнко.

 

Взагалі ж, як повідомили в дирекції підприємства, фахівці такого профілю, як повітря, потрібні, що обумовлено тенденціями у збільшенні асортименту продукції. І в цьому також вбачається незаперечний позитив, що вогник  “Факела” розгоряється з новою силою.

 

А як ще краще можна підкріпити цей нескладний постулат, як не побаченим і почутим безпосередньо в цеху чи на дільниці (коефіцієнт корисної дії підприємства забезпечують три основних виробничі структури: цех основного виробництва, інструментальний цех та ремонтно-механічна дільниця). Тут, як – то кажуть, всі карти в руки. У цехах не було затишшя, яке ще донедавна свідчило про елементарну відсутність роботи у підрозділах.

 

І на механічній дільниці, що є важливим підрозділом заводу, обладнання також не простоює. Підходимо до свердлувальниці Надії Іванівни Павлюкової, розпитуємо, як справи? Жінка не розкидаючись словами наліво і направо, що полюбляють робити сучасні політики та депутати, все ж відволіклася трохи від верстата. Розповіла, що на заводі – не перший рік, із нетерпінням чекала, поки підприємство, нарешті, запрацює, а відтак і для сімейного бюджету це стане полегшенням.

 

Такі робітничі професії, як токар, фрезерувальник, слюсар на заводі – не другорядні. Це така ж майстерна і філігранна робота не в білих рукавичках, у якій досягли високої кваліфікації фахівців.

 

Також про таких досвідчених працівників, як токар Генадій Андрійович Маринін, фрезерувальник Олег Миколайович Яковець на заводі говорять із повагою, знаючи, що робітники ніколи не підведуть. І, що важливо, й архаїчне у широкому спектрі новомодних характеристик та узагальнень, як “робітнича честь”, сьогодні не втрачає свого глибинного змісту і значення.

 

І немає тут ніякого пафосу, адже на робітничих професіях тримається таке розгалужене підприємство, яким є “Факел” із його традиціями та майбутнім.

 

А знайомство із заводськими кадрами, що було довірливим і щирим, продовжувалося. У фокус фотооб’єктива вдалося зібрати ще кілька робітників, як зараз нерідко говорять: “Гурт”. Слюсар Віталій Григорович Мичківський, токар Микола Олексійович Савченко, слюсар Олександр Антонович Лень, фрезерувальник Олег Васильович Мосійчук, слюсар Володимир Володимирович Крисан, слюсарі–ремонтники Олександр Миколайович Масло, В'ячеслав Жанович Шаговський, які працюють на ремонтно-механічній дільниці, судячи із одкровень, роботою дорожать, не цураються.  По-іншому й бути не може, тим більше, що завод, оживши після вимушеного простою, дає шанс і надію робітникам на заробіток, на реалізацію трудових навичок, які, на щастя, не списані в архів.

 

Робітничий гарт і сумління, добросовісне ставлення до обов’язків – саме так розуміють своє призначення як виробників, від яких залежить і якість виготовлення продукції, і розширення асортименту виробів, і добра репутація “Факела”, і бригадир Сергій Всеволодович Анісімов, майстер дільниці Антон Григорович Рєзнік, начальник цеху основного виробництва Іван Олексійович Ляшук, старший майстер Юрій Іванович Данилюк.

 

Пригадавши популярну колись телепрограму  “Слабка ланка”, асоціативно використавши сленг для розповіді про сучасне фастівське підприємство із його незмінними труднощами та проблемами, а головне – настроєністю на продуктивну працю кожного зокрема і всіх разом – ми не побачили тут песимістів, як і слабких ланок.

 

У відділі постачання та комплектації, де працюють енергійні, кваліфіковані заступник начальника відділу Олексій Антонович Умрик та керівник групи хімії та металу Наталія Олександрівна Цимбалюк, навантаження не бракує. Та на це не нарікають наші співрозмовники, адже робота – то надія у всіх її проявах та іпостасі.

 

Микола Григорович Афанасьев, начальник відділу продажу, для якого, як і для багатьох інших заводчан, підприємство – як рідний дім, що і годує, і мучить, і учить (працює тут понад 20 років), показує склад, звідки готову продукцію направляють замовнику.

 

- Справимося з будь-яким завданням, було б побільше обладнання для відправки, - не приховує оптимістично-ділових намірів наш співрозмовник, радіючи тому, що “процес пішов”.

 

Що такий процес – не омана, а конкретна довгоочікувана робота для більш як 265 працівників підприємства, можна узагальнити того дня із розмов на багатогранні заводські теми.  

          

Важливо, кажуть робітники, що на заводі немає затримки із виплатою заробітної плати, авансу. Показово, що це здійснюється не в міфічних конвертах, як останнім часом прийнято в деяких фірмах, на приватних підприємствах. Всім відомо, що подібна форма нелегальної оплати негативно відбивається врешті-решт на розмірі пенсії, тягне за собою інші моменти подібного плану, як палка з двома кінцями, що б'ють однаково болісно.

 

Підприємство забезпечує працівників соціальним пакетом, діє медичний пункт, є кафе.

Ставка на професіоналізм кадрів – критерій нового керівника

Окремим рядком варто розповісти про генерального директора заводу Вячеслава Володимировича Брижатого, якого призначено на посаду у вересні минулого року. Представник нової генерації, кандидат економічних наук, три вищі освіти – ось такий красномовний інтелектуальний капітал за плечима у 45-річного чоловіка. Родом із Кіровоградщини, останні кілька років працював на керівній посаді у Броварах на Київщині.

 

Те, що фастівське підприємство – непростий горішок, історія якого нагадує долю човна із Шевченківської поезії, що в бурхливих хвилях то виринав, то потопав, не зупинило амбітного чоловіка. Бо із власного життєво-професійного досвіду знав філософську закономірність: темні смуги чергуються зі світлими. І те, що “Факел” останні два роки переживав кризу, виробництво занепадало на очах, замовлень – як кіт наплакав, не стало на перепоні Вячеславу Володимировичу. Бо піддаватися панікерським настроям – не в характері фахівця. Довіру потрібно виправдовувати, налагоджувати виробництво як через людський фактор, так і через солідний потенціал заводу – на це зробив ставку керівник, знаючи, що успіх приходить до наполегливих, що не святі горшки ліплять.

 

Те, що відновлено виробництво продукції, стабілізовано фінансово-економічне становище, відновлено довіру людей і в свої власні сили і до авторитету керівництва – залуга Вячеслава Брижатого, про що із вдячністю говорять працівники підприємства.Тож у добрий час, “Факеле”! Хай твій вогник розгоряється все сильніше, підтверджуючи те, що немає нічого неможливого в цьому, хай і дуже прагматичному, світі для людей, які не сподіваються на оманливу манну небесну.